Вінницькі Мури – це цілий комплекс оборонних і монастирських споруд, нині історична пам’ятка національного значення. Тутешні єзуїтські та домініканські будівлі є німими свідками визначних подій, які відбувались у цьому місті. Вони пережили повстання, революції та війни, були частково зруйновані й перебудовані, а зараз  є справжньою перлиною Вінниці. Частину споруд, які збереглися до наших днів, збудували ще в 16 столітті. Оскільки на той час періодично поставала загроза татарських набігів із Дикого Поля та козацьких виступів, то й зводили комплекс як фортецю. Саме завдяки цьому місце й отримало назву «мури»: від латинського murus – «стіна». Нині на території комплексу Вінницьких Мурів діють кілька установ, та найбільше вони відомі завдяки двом музеям, які тут розміщені, – обласному краєзнавчому та художньому.

Комплекс Вінницьких Мурів складався в різний час із кількох будівель:

• єзуїтського монастиря;
• єзуїтського костелу;
• колегіуму та конвікту (гуртожитку);
• домініканського монастиря;
• домініканського костелу.

Довкола будівель були потужні кріпосні стіни з контрфорсами, бійницями і бойовими вежами.

Миколаївська церква у Вінниці - пам'ятка архітектури та містобудування національного значення, Україна. Дерев’яна православна церква з муровано - дерев’яною дзвіницею стоять у найстародавнішій частині історичного центру міста, яка називається Старе місто або Стара Вінниця. Тепер це передмістя Вінниці на лівобережжі р. Південного Бугу.

Дзвіниця стоїть на південний схід від церкви на межі церковного подвір’я у складі муру, що його оточує. Вона квадратна в плані, двоярусна, типу четверик на четверику з наметовим завершенням і маківкою. Перший ярус мурований з каменю, укріплений контрфорсами; другий — каркасний (див. Каркас), шальований (див. Шалівка) дошками. Це один з найвизначніших ансамблів подільської школи народної архітектури в стилі українського бароко.

Гордістю місцевих мешканців та окрасою Вінниці є водонапірна вежа, розташована в самому серці обласного центру, на Європейській площі. Ця семиярусна восьмикутна споруда, яка досягає двадцяти восьми метрів у висоту, є нині одним із символів міста. В різні періоди свого існування водонапірна вежа виконувала функції і водогону, і форпосту, і пожежної каланчі, і навіть була гуртожитком. Нині тут діє музей, а також Подільський туристично-інформаційний центр​. Вежа має статус пам'ятки місцевого значення та охороняється законом. 

Цікаві факти:

• Автор проєкту водонапірної башти – архітектор Григорій Артинов.
• У 70-ті роки вежу хотіли зруйнувати через те, що вона руйнувала «соціалістичний обрис» міста. Проте краєзнавці, історики та культурологи змогли переконати в її історичній цінності.
• На одній зі сторін вежі знаходиться срібний хрест, який символізує захист споруди.